ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНЦЕПТ

Концепт представлений концепцією інтерсуб’єктного навчання дорослих [7, с. 131−137], що є мислительною конструкцією андрагогічної моделі дистанційного навчання у системі післядипломної педагогічної освіти. Вона ґрунтується на теоретико-методологічних засадах, що включають основні принципи, положення інтерпарадигмального підходу.

Інтепарадигмальний підхід. Відомо, що сучасний мультипарадигмалійний ландшафт створює великі методологічні проблеми, оскільки кожна конкретна наукова дисципліна в основному зорієнтована на власну парадигму, а не на синтез суміжних з нею наук. У дослідженнях багатьох сучасних учених простежується ефект інтерпарадигмальної рефлексії, що свідчить про намагання дослідників розробити базовий концепт, що, з одного боку, інтегрує різні наукові парадигми, а з іншого – посилить прикладний аспект конкретної науки у сфері практики, зокрема освітньої.

Таким чином, на зміну поліпарадигмальності, що допускає множинність існування педагогічної реальності, інтерсуб’єктивності її інтерпретації, приходить інтерпаригмальність, що інтегрує професійну дійсність у теоретико-прикладному аспекті. Процес інтеграції передбачає виявлення та синтез однотипних елементів (сутностей), що притаманні парадигмам суміжних наукових дисциплін. У педагогічній системології ними можуть бути інваріантні ознаки тих методологічних підходів, що їх застосовує учений, досліджуючи конкретний науковий феномен. Як відомо, результатом інтеграції є “поява якісно нової, інтегративної властивості, яка не зводиться до суми властивостей об’єднаних елементів, а забезпечує більш високу ефективність функціонування усієї цілісності” [1, с. 17]. Такою новою, інтегративною властивістю нової педагогічної парадигми виступає герменевтичне осмислення (розуміння) інтерсуб’єктності педагогічної реальності.

Так, поняття “інтерсуб’єктивність” (у філософії) тлумачиться як особлива спільність між суб’єктами пізнання; означає наявність ідентичних рис у досвіді суб’єктів взаємодії; умова взаємодії і передавання знань (або – значимості досвіду пізнання) одного для іншого. Поняття “інтерсуб’єктність навчання дорослих” (в андрагогіці) – це спеціально організоване навчання дорослих, що передбачає інтерактивний обмін досвідом між суб’єктами навчального процесу − практиками і теоретиками, яке слугує засобом ідентифікації власного досвіду в контексті інших досвідів на основі виявлених інваріантних ознак і виступає передумовою формування індивідуальної концепції смислу професійної роботи педагога [7, с. 131−137]. Реалізація цієї концептуальної ідеї здійснюється у спеціально організованому віртуальному інноваційному просторі INTERBRAMA”, що інтегрує інформаційно-комунікаційні та педагогічні технології дистанційного навчання у системі післядипломної педагогічної освіти.

Інтерфейс інтерпарадигмальної педагогічної реальності. Як зазначає В. Крижко, “дослідницькі підходи провідних вчених-педагогів і практиків системи освіти обґрунтовують побудову основ нової педагогічної парадигми (виокремлено курсивом нами. – О. М., І. Л.), у якій аксіологічний базис буде унікальним інтерфейсом теоретичної та практичної складової науки” [2]. В інтерпарадигмальній педагогічній дійсності таким інтерфейсом, що забезпечує зв’язок окремих елементів (сутностей) поліпарадигмального підходу, виступають цінності соціумної свідомості, трансформовані в цінності смислової сфери особистості. Адже саме цінності активізуються (Ж. Омельченко) як критерії при оцінці і виборі модусу поведінки, цілей і способів їх діяльності.

У прикладному аспекті педагогічної інноватики мова йде про рівень готовності педагога до інноваційної діяльності (початковий, достатній, високий, творчий), зокрема, його аксіологічну складову, що розкриває ціннісно-смислові орієнтації вчителя. Останні виступають критерієм оцінки й вибору моделі професійної поведінки, цілей і способів інноваційної діяльності. Адже саме ціннісно-смислова установка педагога обумовлює множинність проектних практик, наявність різних способів вирішення актуальної проблеми засобами інновацій. Так, творчий рівень готовності вказує на дослідницький підхід до інноваційної діяльності. Ключ до розуміння моделі його професійної поведінки − самореалізація, що ґрунтується на самоактуалізації, оскільки в її основі просоціальні смислові орієнтації. Тож, провідним мотивом здійснення діяльності виступатимуть внутрішня потреба допомоги, служіння іншим. Принцип самоцінності поширюється на всіх, що виводить педагога за межі конфліктної ситуації. Ціннісно-смислова установка набуття нових знань стане основою технологізації і персоналізації педагогічного досвіду в процесі застосування інновації, до впровадження якої учитель готується усвідомлено, системно. Конструювання уроків (заходів) здійснюватиметься з урахуванням цільового призначення інновації, концептуальних ідей, технологічної логіки. Педагог творчо підходитиме до проектування технологічної оболонки, збагачуючи інновацію елементами власного досвіду, не руйнуючи її концепт. Здійснюватиметься моніторинг ефективності впровадження нововведення, рефлексія, прогнозуватиметься розвиток інновації, що слугує засобом саморозвитку та самореалізації вчителя й учня [6].

Логіка інтерпарадигмального підходу. Її обґрунтовує закон ущільнення і скорочення знань. “Людина має базис безсумнівності, − пише С. Кримський, − тобто певне базисне знання, куди входять різні аксіоми, базисні факти і таке інше, які, звичайно, потрібно засвоїти. Але обсяг базису безсумнівності невеликий. З нього можна отримати інші знання, він має ще слугувати основою висновку. Є закон, який проходить крізь усю історію людства, крізь усю історію формування знань, – закон ущільнення і скорочення знань. ˂˃ Ви вчите не всю таблицю знань, не весь обсяг тексту, а вихідні положення, з яких логічно можна вивести інші. В абетці кінцева кількість літер, в мові кількість слів кінцева, а кількість речень нескінченна. Просто ми з усієї множини висловлювань беремо вихідні, з яких потім вже логічним шляхом отримуємо те, що нам необхідно” [3].

Відповідно до закону ущільнення і скорочення знань виокремимо домінанти інтерпарадигмальної педагогічної реальності 

Розуміння інтерпарадигмальної реальності обумовлює:

·                    можливість прийняття множинності соціокультурних і пізнавальних практик − знання основних теоретико-методологічних підходів педагогом;

·                    осмислення поліфонії інтерсуб’єктивного мислення − розуміння їхніх концептуальних ідей;

·                    утвердження права педагога на вільний морально відповідальний вибір інновації;

·                    конструювання на цій основі нового морально-етичного смислу знань, власної професійної діяльності засобами методологічної рефлексії, що забезпечують розвиток інтерсуб’єктності особистості як передумову і результат сформованості його образу світу у ході пізнавальної діяльності, взаємодії особистості зі світом;

·                    технологічний продукт – розвиток професійної компетентності суб’єктів інноваційної діяльності, що його репрезентує образ світу педагога як особистісно значуща система знань, яка є прообразом цілісності педагогічної реальності, оскільки забезпечує її розуміння.